Над дахом старовинного собору літали голуби. В твоїй руці розтануло морозиво. Тоненька павутинка бабиного літа бриніла, як струна, у центрі міста. (Моя пам’ять фіксувала на плівці слід іще одного прожитого дня). Годинник байдуже і вперто рахував секунди. Фонтан сипонув пригорщу холодних крапель. Вітер ворушив твоє волосся. І жодного слова не злетіло у тебе з вуст. (Моя пам’ять фіксувала на плівці слід іще одного прожитого дня). Прогуркотів трамвай, схожий на буркотливого дідка, що сидів поруч…
Тобі моєму янголу в день мого Ангела А. Чорне крило волосся вкрило липневу постіль. Сьогодні знову постукають гості – нам утекти від них не вдалося. У пізньому середмісті шукати буду за кроком крок, вип’ємо грамів по двісті, закускою будуть хліб, сало і огірок. Просякнуті сонцем і вітром, прижухлі неначе трава, підберемо для тебе квіти і найніжніші слова… Слова лебеділи, біліли і засихали, неначе плотва під палаючим сонцем липневим, впіймана вусатим рибалкою, що пихкав «Примою» і нетерпляче…