Я просыпаюсь на зеленой лужайке. Здесь так тепло и мягко, что и крыша над головой не нужна. Я снова стою в белых трусах и потягиваюсь. Все мое тело до сих пор греется приятными воспоминаниями о тех трех очаровашках, которыми я беспрерывно лакомился вчера, сливаясь то с одной, то с другой, то с третьей... Я потягиваюсь и легким шагом направляюсь в сторону леса. На поверку он оказывается лишь полосой из деревьев, за которым следует песчаный берег озера. Водная сливается с горизонтом и искрится в…
Очі блудного пса посивіли від років і бруду… Там, де дім був колись, вже давно і нікого нема – лиш огризки від яблук з чужого саду. Можна легко забути себе. Молодого. І риму. Але там нас нема. Що минуло, на жаль, – невловиме. Можна бути собою і забути усе. Лиш нікого ніколи не зрадиш. Кров рукою з обличчя згребеш до пуття, наче слово іще не пророче. Репнув світ у колисці життя на іуд і пророків… А вона – наче тінь, мов маяк зирить знову суворо ув очі. Та ніколи не гасне свіча. Час відлічує…
Тобі моєму янголу в день мого Ангела А. Чорне крило волосся вкрило липневу постіль. Сьогодні знову постукають гості – нам утекти від них не вдалося. У пізньому середмісті шукати буду за кроком крок, вип’ємо грамів по двісті, закускою будуть хліб, сало і огірок. Просякнуті сонцем і вітром, прижухлі неначе трава, підберемо для тебе квіти і найніжніші слова… Слова лебеділи, біліли і засихали, неначе плотва під палаючим сонцем липневим, впіймана вусатим рибалкою, що пихкав «Примою» і нетерпляче…
Балада-спогад Жінці, яку люблю. Ми з тобою палали жагою. Ти хотіла і прагла ласки. Я погодився стати ізгоєм, Щоб тебе чи на мить, чи назавжди украсти. Ми блукали в солоних лісах, В трьох деревах шукали броду. Пахли медом солодкі вуста, І твоя спокушала врода. Наші губи – і зверху, і знизу – Цілували-вивчали тіла Без податків і навіть без візи Доля знову обох нас звела. І гойднулися пагорби персів, Як пірнув за скарбами в глибінь. Не востаннє, і навіть не вперше Зізнаюсь у коханні тобі. І…
Балада-спогад Жінці, яку люблю Твоє тіло горіло в огні, Твоє тіло плавилось воском, Твоє тіло було як лід У колючих ранкових росах. Ми шукали з тобою вінок, Що самотньо на хвилях гойдався. І дививсь крізь небесне вікно Той, хто нас поєднав на біду чи на щастя. Ми пливли, цілувадись, гойдались… І шукали себе у пітьмі, Щоб усе-таки знову згадати Недоспівані й досі пісні. Пригадаю усе. Пригадаю, як вперше твоє тіло напнулось, мов лук. І тікала рибиною з верші З-поміж ніжних і сильних рук.…