Сейчас, когда наступает 13 февраля и снегопады бьют рекорды пожалуй самое время выложить “Завывает вьюга”. Это мой старый стих, написанный в 2004 году, если не изменяет память. Если не самый первый то один из первых точно. И хотя в письменном виде он не сохранился его я помню наизусть. За эти годы многое поменялось и снегопад уже не так радует- ведь передвигаешься не телепортацией по волшебной палочке, расстраиваются планы и возникают проблемы железным коням… Но тем не менее несмотря на бурю за…
Очі блудного пса посивіли від років і бруду… Там, де дім був колись, вже давно і нікого нема – лиш огризки від яблук з чужого саду. Можна легко забути себе. Молодого. І риму. Але там нас нема. Що минуло, на жаль, – невловиме. Можна бути собою і забути усе. Лиш нікого ніколи не зрадиш. Кров рукою з обличчя згребеш до пуття, наче слово іще не пророче. Репнув світ у колисці життя на іуд і пророків… А вона – наче тінь, мов маяк зирить знову суворо ув очі. Та ніколи не гасне свіча. Час відлічує…
Над дахом старовинного собору літали голуби. В твоїй руці розтануло морозиво. Тоненька павутинка бабиного літа бриніла, як струна, у центрі міста. (Моя пам’ять фіксувала на плівці слід іще одного прожитого дня). Годинник байдуже і вперто рахував секунди. Фонтан сипонув пригорщу холодних крапель. Вітер ворушив твоє волосся. І жодного слова не злетіло у тебе з вуст. (Моя пам’ять фіксувала на плівці слід іще одного прожитого дня). Прогуркотів трамвай, схожий на буркотливого дідка, що сидів поруч…
Перевод: pearl с русского языка Не вини життя, не гніви, Народився – дихай, себто живи. Усміхнешся, немов дитина, А життя – нема й половини. Не шукай любов ти дарма, Тебе відшукає вона сама. Припаде до грудей уночі, Скаже серцю: “Тепер кричи!” Нащо гроші тобі й перлини, Коли поряд з тобою людина, Для якої ти будеш милим І тоді непотрібні милиці. Ти не бійся, як смерть погука, Поряд завжди – надійна рука. Хоча смерть спокушати буде, Та за неї не підуть люди. Бо поетів завжди небагато – Їх…
Тобі моєму янголу в день мого Ангела А. Чорне крило волосся вкрило липневу постіль. Сьогодні знову постукають гості – нам утекти від них не вдалося. У пізньому середмісті шукати буду за кроком крок, вип’ємо грамів по двісті, закускою будуть хліб, сало і огірок. Просякнуті сонцем і вітром, прижухлі неначе трава, підберемо для тебе квіти і найніжніші слова… Слова лебеділи, біліли і засихали, неначе плотва під палаючим сонцем липневим, впіймана вусатим рибалкою, що пихкав «Примою» і нетерпляче…
Балада-спогад Жінці, яку люблю. Ми з тобою палали жагою. Ти хотіла і прагла ласки. Я погодився стати ізгоєм, Щоб тебе чи на мить, чи назавжди украсти. Ми блукали в солоних лісах, В трьох деревах шукали броду. Пахли медом солодкі вуста, І твоя спокушала врода. Наші губи – і зверху, і знизу – Цілували-вивчали тіла Без податків і навіть без візи Доля знову обох нас звела. І гойднулися пагорби персів, Як пірнув за скарбами в глибінь. Не востаннє, і навіть не вперше Зізнаюсь у коханні тобі. І…
Семейный секс? Ну, да, неплохо… В неделю дважды или раз. Без лишних слов, затей и вздохов… Минут пятнадцать… так у вас? Известно все: привычки, позы, Что делать можно, что ни-ни! Хотите больше? Есть запросы? Ну что Вы? Боже сохрани! Вот так – не любит! Некрасиво! Так – воспитанье не велит! Втроем? Кошмар! Недопустимо! В постели третий? Сущий стыд! А почему? Ни что не ново, Все было много, много раз! Жену другой… Что в том плохого? Красиво, чувственно, при Вас. Не в первый раз на этом свете…
Коли з охлялого тіла, мов чорне покривало з фрески, задушлива ніч спаде, неначе з душі витягнуть леза жалю і нудьги – і загояться болісні рани. Як – босими ногами у холодну росу – скрипка почне награвати день, і розтануть, мов сумнів, а, можливо, як торішній сніг, холодні й вогкі тумани. І тоді, коли перша риба скинеться над водою, щоб опинитись на вістрі твого гарпуна, можеш розплющити очі і не треба вдавати, що спиш. За тобою, за допомогою теле-, радіо чи газет карбуватимуть кроки невтішні…
Балада-спогад Жінці, яку люблю Твоє тіло горіло в огні, Твоє тіло плавилось воском, Твоє тіло було як лід У колючих ранкових росах. Ми шукали з тобою вінок, Що самотньо на хвилях гойдався. І дививсь крізь небесне вікно Той, хто нас поєднав на біду чи на щастя. Ми пливли, цілувадись, гойдались… І шукали себе у пітьмі, Щоб усе-таки знову згадати Недоспівані й досі пісні. Пригадаю усе. Пригадаю, як вперше твоє тіло напнулось, мов лук. І тікала рибиною з верші З-поміж ніжних і сильних рук.…
Открыл глаза: ну, что тут за фигня-то? Опять ушёл хозяин к бабам погулять! Голодная, пустая наша хата, Он не оставил, как всегда, пожрать! Вперед по крыше. Прямо к бабе Дусе, У ней три кошки сорок лет живут, Старушка видит плохо, и те лярвы Там что-то постоянно громко жрут! Спустился я на землю обреченно, Снег мокрый, лапы заморозил, намочил. Я применил приёмчик запрещённый: В трамвай с какой-то тёткой вместе заскочил. Мне остановку только-то проехать, Я под сиденьем тихо отсижусь. Кот мокрый,…